Як Центр надання допомоги Великобурлуцької територіальної громади підтримує евакуйованих земляків
Через постійні ворожі обстріли та погіршення безпекової ситуації тисячі мешканців прифронтової Великобурлуцької громади були змушені залишити власні домівки. Щоб забезпечити земляків усім необхідним, громада за сприяння Харківської ОВА та її начальника Олега Синєгубова розгорнула роботу власного гуманітарного хабу в Харкові. Про головні виклики вимушених переселенців, спільну допомогу обласної адміністрації та благодійних організацій, а також про те, чому соціальні працівники стають для літніх людей найближчою опорою, розповіла заступниця керівника Центру надання допомоги для жителів Великобурлуцької територіальної громади Валентина Полив'яна.
— Валентино Іванівно, коли саме центр розпочав свою роботу в Харкові і з чим це було пов'язано?
— 5 грудня 2025 року в Харкові відкрився Центр надання допомоги для жителів Великобурлуцької територіальної громади, які евакуювалися до обласного центру та Харківського району. Усі евакуаційні заходи відбувалися за взаємодії Харківської ОВА, територіальних громад і волонтерів. Головною метою створення центру стало формування єдиної бази земляків для їхньої подальшої комплексної підтримки. Перший прийом великобурлучан вели фахівці Територіального центру соціального обслуговування селищної ради та селищного центру соціальних служб. Спочатку в осередку реєструвалися мешканці сіл Григорівка та Хатнє, з громади насамперед вивозили сім'ї з дітьми. Згодом, коли безпекова ситуація в громаді різко загострилася, почалася масштабна евакуація. Тоді вже в хабі почали реєструватися й жителі Малого Бурлука та інших населених пунктів. Згодом хаб переїхав на іншу, більш зручну локацію, де працює й досі. Роботи дуже багато, адже, на жаль, виїзд людей триває безперервно — щодня прибувають нові родини, які потребують прихистку та базової підтримки.
— Скільки мешканців громади наразі перебуває під вашою опікою?
— Ми ведемо чіткий облік усіх евакуйованих з громади. Станом на листопад 2026 року в центрі зареєстровано 2 900 внутрішньо переміщених осіб. Серед них — 450 людей з інвалідністю, 350 осіб віком старше 60 років, а також 350 родин, у яких виховується 465 дітей. Щодня з різними життєвими питаннями до хабу звертається близько 40 людей.
— З якими проблемами переселенці звертаються найчастіше?
— Найгостріше питання — це житло. Багато хто виїжджав поспіхом, буквально в тому, у чому був. Люди приходять розгублені та кажуть: «Нам просто ніде переночувати». У таких випадках ми тісно співпрацюємо з Координаційним гуманітарним центром, який допомагає із розселенням у місця тимчасового проживання, переважно в гуртожитки. Сьогодні пенсіонери з виплатами у 3 700 гривень фізично не здатні орендувати квартири. Ба більше, навіть ті родини, які мали заощадження і на початку винаймали житло, зараз змушені розривати договори оренди та просять переселити їх у гуртожитки.
— Який спектр послуг ВПО можуть отримати в центрі та хто допомагає забезпечувати людей гуманітарною допомогою?
— У нашому осередку люди отримують комплексну підтримку: гуманітарну, соціальну, юридичну та медичну. Ми плідно співпрацюємо з Товариством Червоного Хреста України та іншими міжнародними фондами, які передають одяг і харчі. Допомога справді якісна. Ми видаємо великі продуктові набори вагою близько 13 кілограмів — там зібрано все найнеобхідніше. Якщо раніше ми першочергово забезпечували людей з інвалідністю та категорію 60+, то зараз прагнемо охопити підтримкою кожного члена родини окремо, а не лише одне домогосподарство.
— У центрі працюють соціальні працівники. Наскільки змінилася їхня робота в умовах евакуації?
— До війни я очолювала відділення, де разом із соціальними працівницями ми опікувалися 150 самотніми та маломобільними старенькими. Декого з них війна залишила абсолютно самими, адже діти виїхали і кинули їх. Ніколи не забуду дні евакуації: наші бабусі та дідусі тримали за руки дівчат, плакали й благали: «Тільки не кидайте нас, ви ж нам як рідні». Для них соцпрацівниця була єдиною ниточкою, що пов'язувала з життям, — знала кожну їхню хворобу, які ліки купити, як попоратися по господарству.
Сьогодні в Харкові старенькі не залишаються без нагляду — за місцем тимчасового проживання ними опікуються місцеві соціальні служби. Проте літнім людям дуже важливо чути голос своїх земляків, тих, кого вони знають багато років і кому довіряють. Зараз п’ятеро наших соціальних працівниць також переїхали до Харкова й працюють у хабі. Ми намагаємося підтримувати зв'язок зі своїми підопічними. Якщо літня чи маломобільна людина не може прийти по допомогу самотужки, вона телефонує нам. Громада виділяє транспорт, і ми адресно розвозимо продуктові набори прямо додому. Іноді навіть купуємо щось із продуктів чи ліків власним коштом, бо серце крається …
— Чи триває евакуація з громади сьогодні?
— На жаль, так. Це постійний процес. Зараз активно виїжджають мешканці сіл Гнилиця, Гнилиця Перша та Червона Хвиля. Роботи менше не стає, адже щодня прибувають люди, які пережили справжній жах обстрілів і потребують базової підтримки. Попри втому та виклики, наша команда робить усе можливе, щоб кожен великобурлучанин відчував: він не сам, громада поруч.